Надзвичайно колоритне свято Маланки, що оповите язичницькими уявленнями та міфами, відзначається 13 січня. Це – неймовірне поєднання християнства та поганських вірувань.
Стародавній обряд «Водіння кози» — святкове дійство, що збирає разом молодь.
Прийнято було щедрувати окремо хлопцям та дівчатам. А дівчата ще й вдягали маски.
Хлопці збиралися в гурт, щоб “водити Маланку”. Обирали бажаючих, що виконували ролі Маланки і Василя. В цьому театральному дійстві були ще такі персонажі: Коза, Циган, Лікар, Король, Воїн. Сюжетом дійства було викрадення головної героїні – Маланки та її визволення.
Люди вірили, що такі перевдягання відлякували нечисту силу. Також наші предки зранку на роздоріжжі палити дідуха, щоб відігнати злих духів.
Ввечері господарі запрягали волів та коней, що ще не працювали на полі, щоб з них були добрі помічники в господарстві.
Цієї ночі молоді дівчата ворожили, щоб дізнатися, хто їхній суджений.
Хлопці ж намагалися привернути увагу дівчини, що подобалася, вкравши з її обійстя хвіртку чи ворота.
Якщо ж у когось були непорозуміння, намагалися примиритися та пробачити один одному, щоб в Новий рік вступити з чистим сумлінням.
Ввечері сім’я збиралася за пишним столом. Можна було подавати вареники, пироги, м’ясні страви, через що це свято в народі називають Щедрим вечором.