За християнським календарем, 10 березня, заведено шанувати пам’ять преподобної пустельниці Анастасії. Вона мешкала в Константинополі та була дуже доброю й поважною особою. Поховавши чоловіка свята вирішила покинути велике місто та вирушила до Олександрії. Там Анастасія побудувала та стала засновницею церкви, в якій проповідувала віру в Господа. Вона повністю присвятила своє життя Ісусу Христу.
Минув час й імператор Константинополя поховав дружину та хотів знайти Анастасію, щоб взяти її собі у дружину. Але вона не хотіла весілля та вирішила втекти у скит до авви Даніїла та попрохати допомогти.
Даніїл вирішив одягти жінку у чоловічу одежу та дав їй ім’я – Анастасій – євнух. Мешкав Анастасій у далекій печері, ніколи не виходив з неї та нікого не пускав до себе. Раз на сім днів їй приносили хліб та глечик з водою, який залишали біля печери. Анастасія так прожила в печері 28 років. Її ніколи не сприймали за жінку, всі думали, що в печері живе та працює чоловік. Відчуваючи, що її смерть наближається вона написала авві Даніїлу. Він прийшов та приніс все, що потрібно для поховання. Анастасія була вже за кілька кроків до смерті. Даніїл сповідав її та причастив.
Викопавши могилу, авва наказав учневі одягнути покійного євнуха Анастасія. Коли надягнувши рясу чернець здогадався, що то не чоловік, а жінка та про це промовчав. Після того, як вони поховали євнуха, учень спитав у Даніїла чи знав він, що Анастасій – жінка. Тоді старець розкрив всю історію про святу Анастасію.
Через декілька років ця історія була занотована та набула розголосу.
У 1200 році, святі мощі Анастасії були доставлені у Константинополь та заховані поблизу церкви Святої Софії.