Коротенька, але дуже мудра притча про «Дві свічки». Вона вчить найголовнішому.

Дві свічки лежали поруч. Одна ще ніколи не була запалена, а інша до половини згоріла, вкриваючись застиглим воском-сльозинками, що стікав при горінні. Незапалена свічка згорда подивилась на подругу і сказала:

— Щовечора ти приходиш все меншою. Так і не встигнеш насолодитися життям, бо тіло твоє скапує воском.

— Так, я знаю, але немає печалі і жалю в моєму серці. Наше життєве призначення – запалювати вогники, освітлювати шлях, миготіти таємничістю при вечірній молитві. У цій ситуації шкодувати треба тебе, бо у кого немає мети, той нікому не потрібний. З часом ти зрозумієш цю істину і захочеш горіти, щоб прожити коротке, але корисне життя.

Запалюйте серця, несучи вогонь добра та щастя, бо полум’я не згасає, якщо від нього запалюються інші.

 

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями!