Віднедавна я стала вдруге свекрухою. Старший син одружився кілька років тому, і пішов жити з дружиною в окрему квартиру, так захотіла невістка. Звичайно, мені це не сподобалося, але якщо синові так добре, то нехай буде так. Благо, що чоловік працює вдома – робить меблі на замовлення, а старший син йому допомагає. То бачу свого первістка кожен день і радію з того.
Як я вже казала, недавно одружився і другий мій син. За нашою традицією, якщо в родині двоє дітей, то менша дитина лишається коло батьків. Тож, і мій Андрійко, так звуть меншого сина, так вчинив – привів дружину в наш дім. Живемо ми в приватному секторі, маємо великий двоповерховий будинок, тож місця аж навіть дуже забагато для нас двох.
Якщо чесно, я геть не в захваті від вибору молодшого сина. Якщо дружина старшого Івана справжня господиня, і порядки у неї, і город чистенький, і напечено пляцків яких хочеш завжди. То менша невістка – то якийсь треш.
Ні приготувати щось смачненьке, ні спекти, так щоб щось не згоріло…А прибирати, то взагалі не про неї…Можна багато казати та нема що слухати.
Оскільки в нашій родині заведено обідати і вечеряти в певний час, то я вважаю, що цих правил мають дотримуватися усі члени нашої родини. На кухні пораюся завжди я, бо готую смачно, і сини і чоловік звикли до моїх смачних страв. Тож і умови ставлю я, коли кличу на обід чи вечерю, тоді і приходьте, дорогенькі. Якщо хтось не встиг на певну годину, то хай вибачає. І в принципі, всі чоловіки моєї родини чітко дотримуються цих правил…окрім невістки.
То вона з дитиною десь вештається і забуде про обід, то до міста на пів дня поїде. А потім починаються походи до холодильника, вештання на кухні та готування окремих страв, бо вона, бачте мої страви не хоче. У неї бачте дієта, і ще куча новомодних слів у арсеналі.
Звичайно мене це сильно дратує, і я починаю сваритися з невісткою. Адже правила на те і правила, щоб їх дотримуватися. І що їй не подобається, геть не розумію. Мало того, що вся хатня робота на мені, так ще й сваритися береться зі мною, невдячна. Все життя в нашій родині був певний режим, і якщо хтось його не хоче дотримуватися, то я вважаю, що треба перевиховувати цю особу. А невістка все одно всю лінію тримає. Я вже і сину казала, і просила, щоб вплинув на неї. Та в Андрія одна відповідь – «Нема в цьому нічого страшного, мамо».
Сусідка нарадила, щоб я їх відправляла шукати власне житло, але є одне але…Мій Андрій з нею пропаде. Вона ж ні приготувати смачно, ні прибрати не годна. Він буде нещасний, без тих умов, які є в нашому домі, які я створила для своїх хлопчиків. І ця думка мене гнітить і стримує. Але і з невісткою спільної мови я знайти не можу, занадто різні ми з нею люди. І як тут бути, не знаю. Може хтось мав таку життєву ситуацію, порадьте?