Притча — розмова двох жінок, про те що найголовніше в житті.

Одного разу зустрілися дві давніх подруги, що давно не бачилися. Жінки були вже літнього віку. Між ними зав’язалася така розмова:

• Давно не бачилися, але ти не змінилася, дуже гарно виглядаєш. Ще не втратила запалу до подорожей та активного способу життя?
• Дякую! Ні, не втратила. Цього року побувала в кількох країнах. А як твої справи, як діти?
• Зараз на пенсії, доглядаю внуків. Кожного дня новий клопіт: то на гурток відвести, то до лікаря… Але це мене бадьорить, робить трохи молодшою.
• А мене бадьорить фітнес. А так… ніяких клопотів.
• Вибач, що питаю… Ти не шкодуєш, що не народила дитину?
• Багато разів думала про це. Коли робила кар’єру – не мала часу, а потім вже й не хотіла, бо не усвідомлювала, що таке радість материнства. Коли зрозуміла, що мені дуже не вистачає рідної душі – було вже пізно. Я довго мучилася, але взяла себе в руки. Минуле слід залишити в минулому, я не можу змінити ситуацію, що склалася. Все, що мені під силу – допомагати дітям, що потребують підтримки та захисту.