Дуже гарна та повчальна притча, яка багато чому навчить вас.
Один старий чоловік мав два великі відра. Кожне з них висіло на кінцях коромисла, яке він носив на плечі. Одне відро було тріснуте, а інше — ідеальне. Під кінець довгого шляху від струмка до будинку ціле відро залишалося повним, а тріснуте було заповнене лише наполовину. Цілих два роки це повторювалося день у день: старий приносив додому тільки півтора відра води. Звичайно, ціле відро пишалося своїми досягненнями. А ось бідне, тріснуте відро соромилося свого недоліку; воно було нещасливим, оскільки могло виконувати своє призначення лише наполовину. Його уявна, надумана неспроможність тривала два роки — і ось одного разу у джерела відро звернулося до старого:
«Мені так соромно за себе тому, що через тріщину в моєму боці вода увесь час виливається дорогою додому».
Старий посміхнувся:
«Зате квіти зростають саме на твоїй стороні стежини, а не на стороні іншого відра. Я завжди знав про твою ваду, тому і посадив квіти з твого боку дороги, і щодня, коли ми йдемо додому, ти поливаєш їх».
У кожного з нас є своя особлива вада. Але, саме ці тріщини і недоліки роблять наше спільне життя таким цікавим і цінним. Приймайте людей такими, які вони є, і шукайте в них лише гарне.
Звертаюся до усіх «тріснутих відер»: вдалого ВАМ дня, і не забувайте вдихати аромат квітів на вашому боці дороги…