Правдивий вірш про наших заробітчан та їхню нелегку долю. Він чіпляє до глибини душі.
Листи, дзвінки по телефону —
Цього так мало для тепла.
І кілька знімків для альбому,
Про рай, де місця нам нема.
Дружина, мати чи сестра,
А може, брат і син, і батько.
Далеко рідна там душа,
Що заробляє для нас статки.
Ми так сумуєм і чекаєм,
Як переступлять наш поріг,
Й тоді пригостимо їх чаєм
І впадемо до рідних ніг.
Чому у нас так не буває,
Щоб заробити на життя,
Чому так часто ми втікаєм
У ті далекії краї?
Навкруг занедбана країна,
Пустують кинуті поля,
Будівлі сплять в своїх руїнах,
Мовчить розкраяна земля.
Стоять зупинені заводи,
Нема до чого рук прикласти,
І мусять їхати від роду,
Щоб в ріднім краї не пропасти.
Працюють старанно, невтомно,
Рахуючи розлуки дні,
Бо їх чекають рідні вдома,
Ті очі, теплі і сумні.
Сумують діти і батьки,
Із нетерпінням так чекають.
Їм дуже треба теплоти,
Що руки материнські мають.
Автор: Олександра Хамардюк